Хороша співпраця. Молодий автор із зрілими думками. Ще більше подобається скромність з якою Марія Полянко до нас завітала. Чашечка, листівка - все зроблено із душею, в подарунок. Ми теж постарались) Вийшов такий натюрморт.
Для Марії вірш - це думки, які хвилями накочують, бентежать, потім заспокоюються, стає тихо і вона починає слухати своє серце.
Я заглядала вічності у вічі,
Я слухала симфонії мовчань.
Коли у небі зорі вже не лічиш,
Коли німіли страхи сподівань –
Я заглядала вічності у вічі.
Я заглядала вічності у вічі,
І світ увесь в мені переливавсь,
Коли відпустиш кожні протиріччя –
Вічність сама у тебе загляда.