І тепер: Доктор Домініка. Про себе (помилки можуть бути)
Я не знаю, скільки випила чашок кави та чаю за своє життя, але точно знаю, що кожна з них принесла мені багато слів. Коли я народилась, мене назвали Домініка. Зараз мені 15 і я працюю над третьою книгою із циклу "Доміні". Першу, котру подаємо на цей конкурс, я написала за літо 2019 року, але, якщо бути чесною, то її ідея назрівала в мені ще з раннього дитинства, тільки всі обставини, зорі та події зійшлись лише тоді; тоді, коли я відклала (наважилась відкласти) старий зошит, де писала варіант, котрий тепер називаю "чорновим", розгорнула новий і, борячись зі страхом порожніх сторінок, почала писати все "наново", щоб у вересні піти до видавництва і розпочати процес, всі перепитії якого, зрештою, привели мене сюди - зі світлої дівчинки, яка проводила майже весь час з котиками і дуже любила школу, вважаючи її найважливішим у своєму житті, я стала замисленою дівчиною з кав'ярні, яка пише книги після школи, а домашнє робить далеко за північ і, замість "нормальної", стабільної професії медика-ветеринара вдарилась у "всі тяжкі", вирішивши поступати на філологічний, щоб стати письменником. Що ж, можу побажати собі удачі; сподіваюсь, я не закінчу на вулиці, під дощем, який зараз натомість з нескінченним трепетом люблю. Якщо продовжувати розповідати про себе в тому ж трохи "сумбурному" стилі, то, коли я не пишу, я читаю. Так, доволі широкий вибір захоплень, нічого не скажеш. А якщо настане той рідкісний момент, коли в мене закінчуються книги (читати як "кінець світу") я багато гуляю улюбленою Липовою алеєю мого міста, печу вівсяне печиво і яблучні пироги або сиджу зі своєю кішкою, Арією, на колінках. Люблю темне фантазі та класику, багато чим завдячую "Шістці воронів", не уявляю своє життя без кави і вівсянки, завжди маю з собою книгу і ручку в рюкзаку, на випадок, якщо мені терміново захочеться писати на серветках; якби могла, весь час носила б свої улюблені штани в дрібну кліточку й светри всіх відтінків коричневого, а також часто вагаюсь, але якби хтось запропонував, не думаючи переїхала б до Лондону. Мрію, щоб про мої книги дізнались, намагаюся вірити, що колись, виведені непевною підлітковою рукою, слова перетворяться в серіал і часто пишу щось на дозвіллі, коли ідеї вкотре торкаються свідомості, прохаючи дати їм життя.