© 2016 Поліграфцентр "Ліра". Всі права застережено.

Телефон: +380-312-61-70-41, +38-050-372-16-79

Телефон/факс: +380-312-61-54-99

Адреса: вулиця Митрака 25, Ужгород

88000, Україна

Email: office@lira-print.com

  • Grey Instagram Icon
  • Grey YouTube Icon
  • Facebook Social Icon

November 6, 2019

Please reload

Недавние посты

I'm busy working on my blog posts. Watch this space!

Please reload

Избранные посты

Шукайте ілюстратора

August 2, 2016

Запрошуємо ілюстраторів! Для чого? 
Є хороша повість у жанрі фентезі, яку написала молода талановита закарпатська дівчина. Потрібно створити гарні ілюстрації та попрацювати над оформленням книги!  
Уривки з твору надаємо! Про умови домовляємось! Контакти на сайті!

 

     Уривок  з повісті Ю. Тарасюк. "Острів Феніксів"

 

Авторські права збережені

@ Юлія Тарасюк

 

Сестра

 

    Був теплий весняний ранок. Час, коли поволі починає пробуджуватися природа. На ясному небі не було ні хмаринки. Навколо цвіли різнобарвні квіти. Іноді легенький теплий вітерець швидко пролітав між дерев, від чого їхні гілки трохи погойдувалися. Пахло травою. Вона була вже яскраво-зеленою, тому все навкруги навіювало веселий настрій. 

    Їдучи в машині, Корнелія час від часу поглядала на навколишню природу. Іноді висовувала голову в широко прочинене вікно, і вітер легко розвіював її довгі біляві кучері. Корнелія — п’ятнадцятирічна дівчина зі стрункою поставою та великими блакитними очима. Вона була одягнена в білу блузку й салатову кофтинку. Світлі джинси пасували до її балеток. На шиї красувався золотий ланцюжок, а на руці — перстень із зеленим каменем. 

    — Артуре, ти так і не відповів! То де це ми? — запитала вже вкотре Корнелія. 

    У машині їх було двоє. Дівчина сиділа на задньому сидінні, тримаючи в руках сумочку, а за кермом — її водій та помічник. Корнелія занудьгувала і трохи стомилася.  

    — Ти ж знаєш. Ми їдемо до твоєї сестри, — пояснив Артур. 

    — Я розумію… — вже трохи роздратовано відгукнулася дівчина. — Але де ми? Це схоже на якийсь ліс. Коли вже буде місто? 

    — Ми їдемо не в центр. Твоя сестра мешкає на околиці, — відповів водій, а потім, ніби відчувши невдоволення Корнелії, додав: — Але ти зможеш виходити на прогулянку в місто, коли забажаєш.

    — І навіщо тільки мене сюди відправили? 

    Дівчина не була близька з батьками. Завжди заклопотані своїми справами, вони рідко бачилися з Корнелією. Її рідна старша сестра Емма вже давно не жила вдома. Покійний дідусь залишив їй у спадок віллу на цьому острові, тож кілька років тому вона перебралася сюди.

    — То все ж, де ми? Як називається це село чи як там його? 

    — Це Острів Феніксів, Корнеліє. 

    — Що? — нахмурилася дівчина. Вона подивилася на чоловіка здивованим і недовірливим поглядом. — Що ти говориш, Артуре? Дуже дивна назва… Якщо ти так жартуєш зі мною, то це зовсім не смішно. 

    — Я не жартую, — сказав чоловік спокійним тоном, хоча йому вже набридло відповідати на питання надокучливої Корнелії. 

    — То чому я ніколи не чула цієї назви? — скептично поцікавилася дівчина.

    — Тому, що цей острів дуже маленький і нам про нього майже нічого невідомо. Твоя сестра ніколи не розповідала про це місце. Ти ж знаєш, Емма рідко коли з кимось спілкується.

    — Але навіщо привозити сюди мене? Що я тут маю робити? – знову запитала засмучена Корнелія. 

    — Так вирішили ваші батьки, — відказав стриманим голосом стомлений Артур. 

    — Напевно, хотіли здихатися мене. І так їх ніколи вдома немає, а тепер ще й це! — у словах дівчини відчувалися нотки образи. 

    Артур не відповів. Тим часом вони й далі їхали цим дивним лісом. Чому дивним? Бо все здавалося в ньому намальованим, казковим. Листя дерев було найрізноманітніших кольорів. Деяких квітів Корнелія не бачила навіть на фотографіях, не те що в природі. 

    Машина рухалася вузькою доріжкою між густих дерев, через які пробивались яскраві промені сонця. Корнелія засмутилася, що фотоапарат лежить у її великій валізі, схованій у багажнику. Так би дівчина зараз зробила знімки цього дивовижного краєвиду. 

    Корнелія помітила, що ліс раптом закінчився і дерева залишилися позаду. Вони виїхали на величезне поле. Край дороги, десь посередині цієї ділянки, розташувалася чимала вілла. Дівчина висунула голову з вікна й допитливо придивилася. Коли вони під’їхали ближче, Корнелія побачила біля будинку кількох людей, що наближалися. 

    — Ось ми й на місці, — сказав Артур і вийшов з автомобіля. Дівчина знехотя відчинила двері й піднялася.

    — Яка я рада вас бачити! Артуре, Корнеліє! — вигукнула усміхнена Емма.

    Це була висока дівчина із хвилястим каштановим волоссям. Її широка й щира усмішка показувала білосніжні зуби. На Еммі було світле плаття і туфлі на невисоких підборах. На руці поблискував коштовний золотий браслет, а тоненький обруч гарно обвивав волосся. 

Please reload

Мы в соцсетях